Ольга, 68 - 11 апреля 2008 23:40

ЖУРЛИВИМИ СТРУНАМИ ДУШІ:
_______________________________


...У НЕВПИННОМУ МИГТІННІ ДНІВ І ЛІТ ЛИШИЛАСЬ НЕЗМІННОЮ СИЛА ЇЇ ПОЧУТТЯ. ВІН - ЇЇ СВІТ І ВСЕСВІТ. ВІН - ЇЇ СЕРЦЕ. ЇЇ РАНА І ЗЦІЛЕННЯ. І ТІЛЬКИ ЯКАСЬ ВИЩА СИЛА УТРИМУЄ МІЖ НИМИ БЕЗКІНЕЧНУ ДАЛЕЧІНЬ, НЕ ДОЗВОЛЯЄ ЇЙ ШУКАТИ ЗБЛИЖЕННЯ. ЛИШЕ РИСИ ЙОГО ЗВАБЛИВІ, ТРАПЛЯЄТЬСЯ, ШУКАЄ В ПЕРЕХОЖИХ. А ПРИ ЗУСТРІЧІ ДИВИТЬСЯ ЙОМУ В САМІСІНЬКІ ЗІНИЦІ. І ТОДІ ПОГЛЯД ЇЇ, НІЖНИЙ І ПРОНИКЛИВИЙ, ЗДАЄТЬСЯ, ВИДАЄ УСЕ...
А ВІН ТРОХИ РОЗГУБЛЮВАВСЯ, ВІДВОДИВ ОЧІ І, НЕМОВ ТІКАВ У БЕЗВІСТЬ, НІБИ ЙШОВ З ЇЇ ЖИТТЯ.
А ЗУСТРІВШИСЬ З НЕЮ В ЛЮДСЬКОМУ НАТОВПІ, ВСЕ Ж НЕ МІГ СТРИМАТИ ТИХ ІСКОР, ЩО ЗЛІТАЛИ З ЙОГО ОЧЕЙ, ЩО СТРУМУВАЛИ ДО НЕЇ, ТАКОЇ САМОБУТНЬОЇ І НЕЗБАГНЕННОЇ, ВІРНОЇ ДО САМОЗРЕЧЕННЯ. ТА ТО БУЛА ЛИШЕ МИТЬ ПРЕКРАСНА І НЕПОВТОРНА, ЯК І ВОНИ. НЕ ЗБЛИЖЕНІ, НЕ ПІЗНАНІ. НА ВІЧНІСТЬ - РІДНІ, ДОВІКУ - ЧУЖІ.

• 
• 
•